Українська вишиванка під ножем бульдозера

  • 12.07.2017
  • Перегляди 6298
  • Коментарі 0
Десяту річницю створення ВГО «Закінчимо війну» пошуковці Черкаського обласного осередку Організації спільно зі своїми колегами з Київської та Чернігівської областей  зустрічали під Каневом на Черкащині.

Роботи продовжились на території «меншого брата» Букринського плацдарму – на Студенецькому  плацдармі. Як відомо, після оточення та знищення Бучацького угрупування ворога у середині листопада 1943 року ці плацдарми об’єднались, однак ця, на перший погляд, незначна тактична перемога  далась нашому народу дорогою ціною...

Досить несподівані результати дало опитування місцевих старожилів - свідків тодішніх подій. За їх свідченнями, один з підрозділів радянських десантників – учасників Дніпровської десантної операції осені 1943-го року,  висадився буквально на голови нацистським військам на кутку Біланівка в с.Бучак. Подальша доля загиблих у бою десантників досі невідома, як і невідома доля ще близько сотні десантників з групи майора Лева, які згодом загинули при прориві до своїх з лісу південно-західніше Бучака.

За дивним збігом обставин, під час будівництва Канівської ГАЕС, яке велося тут за радянських часів, було зруйновано кладовище загиблих німецьких військовослужбовців, а одне з первинних поховань загиблих воїнів 206-ї стрілецької дивізії (імовірно, шпитальне), що між Бабиною горою та Дідовим шпилем, було засипане товстим шаром піску. Також, під час будівництва бетонованої автодороги землерийною технікою було знищено ще одне первинне поховання загиблих воїнів 206-ї стрілецької дивізії, яке значиться у списках  її втрат  - на схилі гори Віха. За свідченням очевидців, деякі з похованих були одягнені у вишиванки і мали при собі документи чи листи з дому. Цьому факту дивуватись немає чого, адже відомо, що  поповнення у цю дивізію надходило з сумщини, чернігівщини, полтавщини та лівобережної черкащини. Коли-ж робітники віднесли ці папери радянським органам влади, їм повідомили, що зазначені особи давно перенесені до братської могили на Козацькому шпилі…

Про якість такого перенесення яскраво свідчить і той факт, що навіть на городах с.Бучак і досі існують не перенесені поодинокі могили загиблих воїнів. Що тоді казати про загиблих по лісах та яругах? Різниця між офіційною кількістю загиблих і тих, що рахуються у братській могилі лише за офіційною версією сягає кількох сотень. Встановити-ж  їх реальну кількість за архівними матеріалами навряд чи можливо.

Останки двох із них було знайдено нами західніше гори Віха, на території відведеній під будівництво Канівської ГАЕС. Виходячи з місця розташування цих поховань та журналу бойових дій, вони воювали у першому батальйоні 748 стрілецького полку 206-ї дивізії та загинули  не раніше 21 жовтня 1943 року.

Останки одного із загиблих знаходились прямо під торішнім листям на колишній лісовій дорозі і були дуже пошкоджені пізніми перекопами. Інше поховання, на дні яруги, збереглося досить непогано. Боєць загинув в результаті враження обох нижніх кінцівок осколками від вибуху снаряда чи міни. При ньому було виявлено алюмінієву флягу, на якій помітно прошкрябану букву, найімовірніше «Д», що дає надію на його ідентифікацію.

Нами було обстежено дуже незначну частину Студенецько-Бучацького плацдарму, яка знаходилась поза межами найбільш інтенсивних боїв осені 1943-го року. Чи зможемо ми виявити та перепоховати останки усіх загиблих тут героїв? Як ми вже зрозуміли, за радянських часів вирішенню цього питання увага не приділялась. Територія, де планувалося будівництво ГАЕС кілька разів обстежувалась археологами, але наявність тут місця бойових дій та поховань періоду Другої світової війни не помічались.

Певною мірою це можна зрозуміти, адже матеріальна культура періоду Другої світової війни різноманітніша за будь-який попередній історичний період, тож осягнути хоча-б частину її більшості вузькоспеціалізованих археологів дуже важко. В той-же час статус поховань того періоду був тоді невизначеним. Зараз змінилася держава, змінилося законодавство, але підхід чомусь залишився вузьколобо-радянським.

По результатам неодноразових обстежень однієї і тої-ж території підписані багатомільйонні контракти, і виявлені  археологічні об’єкти досліджуються державним коштом. В той-же час реаніматорами проекту будівництва тут  ГАЕС не передбачається навіть локалізація поховань періоду Другої світової війни, не кажучи про ексгумацію та перепоховання. Отже, покірно чекаємо нових розповідей очевидців про останки земляків у вишиванках під ножами бульдозерів?

Колись, непереможні скіфи, кров яких безумовно тече у жилах сучасних українців, вважали руйнування могил своїх предків причиною до початку війни. Мабуть, за радянський період історії України відсоток цієї крові суттєво зменшився, якщо ми так спокійно дозволяємо робити це сучасним манкуртам. Загиблі не можуть встати з могил та захистити себе. Вони тоді виконали свій обов’язок до кінця – загинули визволяючи рідну землю від загарбника і дозволили нам народитись. Час і нам виконати свій обов’язок…


Олександр Назаров - Голова правління ЧОО ВГО «Закінчимо війну»


Редакція порталу «Kanos» може не погоджуватися з думками авторів публікацій, а також не несе відповідальності за наведені ними факти.
Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число