Єдина наречена Шевченка – до 100-ї річниці від дня смерті Ликери Полусмак

  • 18.07.2017
  • Перегляди 2870
  • Коментарі 9
Тарас Шевченко мав у своєму житті чимало захоплень: Оксана Коваленко, Анна Закревська, Варвара Волконська-Рєпніна, Феодосія Кошиць, Агата Ускова, Катерина Піунова, Марія Максимович…

Але наречена у нього була лише одна – Ликера Полусмак. Саме їй, дівчині, якій так і не судилося стати дружиною Великого Кобзаря, ми присвячуємо наступні рядки…


«Тарасова наречена»


Роман Тараса Шевченка з українською кріпачкою, 20-річною Ликерою Полусмак, почався влітку 1860 року, коли 46-річний поет приїздив до своїх знайомих у селище Стрєльну неподалік Петербургу. На той момент вони були вже знайомі більше року, але саме тоді, отримавши заборону на відвідини України, Шевченко нарешті розгледів свою землячку. Роман розвивався стрімко – вже наприкінці липня поет офіційно освідчився Ликері.

Вона дала свою згоду, лишилося отримати згоду від її пана, Миколи Макарова, доброго знайомого Шевченка, який у той час перебував за кордоном.



Т.Г.Шевченко. Портрет Л.Полусмакової, 1860


Треба сказати, друзі поета були не в захваті від вибору Шевченка і проблема полягала зовсім не в очевидному мезальянсі, а у сумнівних моральних якостях нареченої.

«Справді, вона була молода, свіжа, але я переконувала його, що з морального боку вона нічого не варта; до всіх своїх вад вона була дуже ледача». Такий непривабливий портрет Ликери залишила її господиня Варвара Карташевська. До нього можна додати також кокетство, яке так не любив Шевченко, але яке так майстерно відтворив на портреті своєї нареченої, а також деяку несерйозність і навіть поверхневість, які теж легко прочитати на малюнку Шевченка.

Чекаючи на лист, наречений, як міг, радував свою кохану, дарував їй подарунки, квіти, вів з нею довгі задушевні розмови. Сучасники цих подій наполягали на тому, що Ликера навряд чи мала до Тараса якісь справді теплі почуття. Вона ж приймала його залицяння, але її душу гріла лише думка про те, що вона скоро стане панією.





Т.Г.Шевченко. Автопортрет у темному костюмі, 1860


«Він старий, і, здається, скупий, так неохота за нього йти…» - ось як відгукувалась Ликера на сердечні пориви поета, додаючи, втім: «Ні! Піду! На злість дівкам Карташевським піду, щоб вони збісилися!».

Тут слід додати, що «дівки Карташевські» вже зруйнували один можливий шлюб Ликери зі столичним кухарем, переконавши його, що вона не варта такої шани.

Микола Макаров, як і більшість знайомих Шевченка, зовсім не схвалював вибір Шевченка, але не міг стати на заваді. Втім, втрутилась сама доля.

Від любові до ненависті


Важко сказати, що послужило причиною розриву між майбутніми молодятами, та вже наприкінці вересня мрії поета створити власну родину розбилися вщент. Можливо, він нарешті усвідомив, побачив те, про що в один голос говорили усі його друзі, - що Ликера зовсім не закохана у нього і дбає лише про власну вигоду. А можливо, причиною стала та напівлегенда, що розповідає, ніби Шевченко застав Ликеру разом з вчителем, якого сам їй і найняв.

Як би там не було, але останній в житті роман Шевченка завершився трагічно і, можливо, саме ця сердечна рана сприяла швидкому згасанню поета. Кажуть, ніби він до самої смерті тримав портрет Ликери на своєму мольберті.


Подальша доля Ликери Полусмак


Вона отримала від своїх панів волю, вийшла заміж за місцевого перукаря, але чоловік любив прикладатися до чарки, тож шлюб важко було назвати щасливим. Проживши у Петербурзі більше сорока років, вона у 1904 році покинула рідну домівку і оселилася в Каневі. Щодня вона приходила на могилу свого колись нареченого і довгі години стояла у сумній задумі біля хреста…

«13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь», - ось запис із тогочасної книги відвідувачів Тарасової гори.

Можливо, справді жалкувала за втраченим. Можливо, як стверджували «злі язики», просто хотіла погрітися в променях слави поета. Цього ми, напевно, ніколи не дізнаємось...



Могила Л.Полусмак на Сільці


Померла Ликера на самоті у канівському притулку для літніх людей 17 лютого 1917 року. Її прохання поховати біля Тарасової гори – на кладовищі на Монастирку – не було виконане. Вже 100 років минуло відтоді як вона знайшла свій спочинок на кладовищі на Сільці. Довгий час її могила стояла в забутті. Тепер же, коли морок довгих десятиліть зник, кожен з нас має змогу прийти і віддати шану тій, посмішка і запал очей котрої заполонив серце відомого на весь світ поета і генія українського народу – Тараса Шевченка.


Спеціально для «Kanos» Павліна Мушинська.


Редакція порталу «Kanos» може не погоджуватися з думками авторів публікацій, а також не несе відповідальності за наведені ними факти.

Матеріали по темі:
Коментарі (9)
Тетяна
21.07.2017 11:29:03  |  IP: 77.179.36.***
В кожній фантазіі є доля фантазії :-)
Олекса
19.07.2017 13:34:52  |  IP: 176.67.29.***
Крім того, Ликерія не вміла добре писати, про який відгук у книзі моглв бути мова? Тим більше, що вона була похилого віку. А, можливо, це всього лиш фантазії науковців?
Олекса
19.07.2017 13:32:11  |  IP: 176.67.29.***
А чому ви відходите від теми про Ликерію? І чи то дійсно могила Ликерії, оскільки небіжчиків із притулку ховали в іншому місці?
Тетяна
19.07.2017 00:24:12  |  IP: 85.179.110.***
Читайте роботи істориків і шевченкознавців :-) там є відповідь на ваше запитання :-)
Олекса
18.07.2017 15:07:33  |  IP: 176.67.29.***
Тетяно! Та дайте выдповыдь на моэ питання1111
Тетяна
18.07.2017 14:49:14  |  IP: 85.179.110.***
А щеТарахан- Береза врятувала Тарасів Обрій.і Канос колись про це писав:
"Зінаїду Тарахан-Березу знають як захисницю Шевченкових видноколів, які привабили поета своєю надзвичайною красою. Тож боротьба з владою, підприємцями та й взагалі із системою за збереження Тарасових обріїв пройшла наскрізною червоною ниткою крізь її життя.

«На мою долю випало боротися за збереження незайманості канівських Шевченківських обріїв. Мені доводилося піднімати всіх на ноги: і українців, й іноземців, саме тоді, коли на лівому березі Дніпра запланувала збудувати на площі 600 гектарів промисловий комплекс, про що таємно ми довідалися, завдяки головному архітектору Черкас Олександру Ренькасу. Ви уявіть, коли б тодішня влада зреалізувала цей злочинний намір, що б сьогодні побачили Україна і світ проти могили Шевченка! Та невимовна краса, яка надихала генія, та на якій він хотів жити і знайти вічний спочинок, була б втрачена назавжди. Приїжджав тоді, Масол із Драчем та Павличком, на власні очі подивилися на це з вершини Тарасової гори. А тоді, коли поїхали до«Заграненерго», всі почали говорити: «це тільки Тарахан-Березі треба…».Тоді я їм сказала, якщо це тільки Тарахан-Березі треба, то вишліть мене десь далеко на Соловки, в Сибір і я поїду, але не чіпайте нашої національної Святині, адже вона належить не вам, а цілій Україні і навіть всьому світу».

Олекса
18.07.2017 11:42:33  |  IP: 176.67.29.***
А чи справді Ликерія дала згоду? Наскільки мені відомо, вона посміювалася над значно старішим від неї Шевченком?
999
18.07.2017 11:29:32  |  IP: 37.139.178.***
Хороша інформація! І головне без політики і плітиканів
Тетяна
18.07.2017 10:53:10  |  IP: 85.179.110.***
Забули написати, що канівська науковець Зінаїда Тарахан-Береза одна
відшукала могилу Ликери Полусмак, у яку був закоханий Шевченко.

Опублікувала близько 300 наукових статей у вітчизняній і зарубіжній пресі, збірниках наукових праць.
Про таких людей з Канева треба писати і пишатися!

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число