«Концтабір у Музеї поета» – до 80-ої річниці визволення Канева від нацистських загарбників

31 січня 1944 року воїни 206-ої стрілецької дивізії 27-ї армії відвоювали Канів у нацистів.

Про це повідомляє Kanos із посиланням на інформацію Тарасової гори.

З вересня 1943 року до січня 1944 року музей Кобзаря фашисти перетворили на концентраційний табір. «Коли лінія фронту підійшла до Дніпра, на Чернечій горі з’явилися есесівці. Вони розселилися в сусідніх хатах, вигнали господарів, і насамперед почали обгороджувати будинок музею колючим дротом. Незабаром німці зігнали сюди понад двісті селян, замкнули і виставили вартових. Так був відкритий у музеї Т.Г.Шевченка концентраційний табір…», – засвідчував колишній сторож музею І.Я.ЦЕРЕХ.

До спустілого Канева фашисти і поліцаї почали привозити на возах і зганяти у музей, головним чином, дітей 13 – 14 років, юнаків та дівчат 15 – 17 років із навколишніх сіл – Таганчі, Мартинівки, Ключників, Дарівки, Мельників, Поташні, Попівки, Павлівки, Потапців, Голяків, Яблунева, щоб їхніми руками зводити оборонні споруди на самій лінії фронту під безперервним вогнем з радянського і німецького боку.

«…Місто в цей час було пусте, населення не було… Музей…також був у жахливому стані: скульптури розбиті, повсюди валялись книги, сміття… Нас загнали на другий поверх музею і помістили прямо на підлозі… Працювали ми в основному вночі… Праця була виснажлива, багато хто не витримував… Це був жахливий…час для нас молодих, не зміцнілих хлопців…», – зі спогадів І.Л.Наконечного із с.Дарівка (Наук.арх. ШНЗ).

У концтаборі, крім молоді, були і люди старші, військовополонені, а також матері та бабусі, які йшли сюди, рятуючи від неволі своїх дітей та онуків.

«Забрали нас роздягнутих, а зима, холод, а ми босі, голі, обідрані, треба працювати, а харчів нема. Ось так і пройшли наші місяці в Каневі – не в музеї, а в таборі, де жили і ми, і стояла конюшня на першому поверсі…» (спогади про перебування в Канівському музеї Т.Г.Шевченка… Коби (Саламатіної) П.М. із с.Дарівка).

Спершу це був концтабір не дуже суворого режиму, але після масової втечі в’язнів перебування в ньому стало неможливе.

«…Огорожа із колючого дроту у два ряди, всередині бігали вівчарки, …ходили німці з автоматами… Вхід до табору був через задні двері з боку лісу…» (спогади Білопола М.А. із с.Дарівка).

Щоб не допустити масової втечі в’язнів під час відвідування туалету, фашисти зробили туалет всередині музею, біля бібліотеки, де також сиділи полонені.

Тільки тяжкохворих і покалічених, які вже нічого не могли робити, фашисти відправляли з концтабору.

«Годували нас раз в сутки гнилою капустою, похльобкою з дохлими крисами і мишами… і ми їли ті помиї, тому що вони були теплі, а ми стомлені, замерзлі» (спогади Коби (Саламатіної) Параски із с.Дарівка).

Спали просто на підлозі, на якій нічого не було, крім перетертої соломи. І ця солома ворушилася від вошей. «…до того вошей понападало, так, як у лісі, в мурашнику. А я в синяках, а їм так гарно їсти…Вони виїдають на тілі дірки. То страшна мука…» (спогади Шлями Івана з с.Таганча).

Ті, хто лишився в живих, все життя відчували на собі жахливі наслідки перебування в концтаборі. «…Піднімається чуб (від згадки)… Страшно все згадувать… пригадав одного хлопця (теж невеликий)….узяв німець за ноги і розкрутив його і пустив з Тарасовї гори. Я його вже не бачив… За що – не знаю. А їх гурт стоїть і регочеться, за животи беруться…» ( спогади І.Шлями з с.Таганча).

«Залишилось в музеї після господарювання оскаженілих псів Гітлера 10 експонатів; решта експонатів …вивезено, знищено або пошкоджено…Багато картин …використовувались фашистами для онуч і підстілки в бліндажах і казармах… Із 12 тисяч книжок бібліотеки залишилось не більше 2 тисяч примірників, які теж дуже пошкоджені,…багато їх прострелювали або кидали в яму вбиральні…» (Акт Державної комісії від 28 лютого 1944 року . – КОДА, Ф Р-4322, оп.1, спр.1, арк..810).

Нагадаємо нещодавно ми писали про протест та самоспалення Олекси Гірника на Тарасовій горі.

Використано матеріали:

Тарахан – Береза З.П. Святиня: Науково – документальний літопис Тарасової гори. – Київ: Родовід. 1998. – 544с.

Танана Р.В., Білокінь О.В.За колючим дротом. – Черкаси: «Вертикаль», видавець ПП Кандич С.Г., 2008.- 104 с.