Медсестра за фахом, поетеса за Божим провидінням, Катерина Іванівна Піка була мудрим цілителем людської душі.
Про це повідомляє Kanos із посиланням на інформацію Тарасової гори.
Катерина Іванівна Піка (в дівоцтві Чех) народилася 1 квітня 1925 року у родині канівських міщан Чех Івана Миколайовича та Олександри Андріївни (дівоче прізвище Волочай), за її власним визначенням «у чарівному місті на землі, яке назвали предки Канів».
З Каневом було пов’язано 74 роки її життя. Тут пройшло дитинство і юність, прийшло перше кохання, тут вона спізнала радість материнства, народивши і виховавши трьох дітей – двох доньок і сина.
У своїх автобіографічних поезіях поетеса неодноразово висловлювала подяку долі за те, що народилася і прожила у благословенному Кобзаревому краю.
Я так люблю тебе, мій рідний Канів,
Широкi площi, вулицi твої,
Стрункi будови i красу окраїн,
I вдалинi зарошенi гаї.
Де все менi нагадує i нинi
Журливий плин моїх дитячих лiт,
Заквiтчанi ромашками стежини
I юностi тривожної полiт.
«Я так люблю тебе, мiй рiдний Канiв» («Освідчення»)
У перший клас Катруся Чех пішла до Канівської прогресивної зразкової політехнічної десятирічки, однієї на всю Канівщину середньої школи-прогресивки. Сьогодні це Канівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 імені Т.Г. Шевченка.
У червні 1939 року чотирнадцятилітня Катруся Чех була учасницею відкриття Шевченківського меморіалу у Каневі. Канівська школярка стояла на трибуні серед представників влади, поетів, письменників, перед сорока тисячним народним потоком і не могла стримати свого хвилювання, адже прийшла на це свято із власним віршем.
На все життя Тарасова гора стала для поетеси місцем духовної сповіді, криницею мудрості, джерелом поетичного натхнення. У супроводі музейного хору «Кобзарева криниця» її поетичні вітання линули до гостей Тарасової гори, яка дарувала їй неповторні миттєвості, щоб в майбутньому вони перелилися в нові віршовані рядки. В її авторських та колективних збірках близько сімдесяти творів, присвячених українській Святині.
Після закінчення семи класів Катя Чех вступила до Канівського педагогічного технікуму. Але навчанню зашкодила війна. Евакуюватися не було можливості, тож сім’я залишилася на окупованій території.
43 роки життя Катерини Іванівни пов’язані з Канівською районною лікарнею. З 1962 по 1964 рік Катерина Іванівна навчалася на дворічних курсах медичних сестер, де отримала таку необхідну у лікарні професію – медична сестра.
Та була не тільки робота в лікарні, а й велика громадська робота в місті: вона входила до редколегії газети «На варті здоров’я», виступала разом із хоровою капелою районної лікарні на концертах, конкурсах, вітала своїх колег, жителів міста та його гостей віршованими рядками, була членом Жіночої ради.
Вперше поезії Катерини Піки були надруковані в місцевій газеті «Дніпрова зірка» у 1957 році. Це були поетичні добірки, новели, нариси, етюди, оповідання. І навіть в малому літературному жанрі, такому як новела, нарис, етюд, їй вдавалося піднімати гострі проблеми суспільного життя, оспівувати людей праці, привертати увагу читачів до краси рідної Канівщини.
Десятки років Катерина Іванівна була незмінним членом літературної студії «Зорянка». На слова поезій Катерини Піки написано близько 50 пісень, авторами яких стали композитори Іван Шаповал (Київ), Володимир Постолака (Шпола), Юрій Штельмах (Іллічівськ), Іван Легенький (Стеблів), канівські композитори Володимир Байкін, Павло Коваль, Іван Коваленко.
У творчому доробку поетеси по життєві збірки « Шедрість» (1993), «Канівчаночка» (1998) та видані після смерті «Любов вічна» (2009), «Щедрого серця струна» (2015).
30 березня напередодні свого 74 дня народження, поетеса завершила свій земний шлях. Відтоді щорічно у Каневі проходили заходи, присвячені пам’яті канівської поетеси Катерини Іванівни Піки. Це були вечори, літературно-мистецькі читання, конкурси на краще декламування її поезій.