На Канівщині планують створити музей історії Трахтемирівського півострова

У подарунок від киянина Сергія Загороднього Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів» отримав старовинний малюнок млина у Григорівці на Канівщині.

Про це повідомляє Kanos із посиланням на інформацію Державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів».

 «Судячи з усього, малюнок був колись частиною альбома мандруючого художника. Збереглася навіть номерація сторінки з цього альбома… Добре, що маємо ім’я художника, який виконав малюнок і його власноручний підпис, який свідчить, що цей вітряк був саме у Григорівці.

Заповідник щиро вдячний за такий подарунок, адже в наших планах – у найближчій перспективі створити музей історії Трахтемирівського півострова. Багато людей цікавляться цим питанням і готові нам допомогти у створенні експозиції. Закликаємо й інших людей, небайдужих до питання збереження спадщини – долучайтеся до створення музею цих унікальних місць!», – зауважив директор заповідника Тарас Теліженко.

Сергій Загородній, який передав малюнок роботи художника Андрія Корицького заповіднику, зазначає, що бачив ще декілька сторінок з того ж альбому – інші малюнки не мали явної «прив’язки» до Трахтемирівського півострова, бо на них були якісь орнаменти і пейзажі природи, але один з малюнків містив дату в підписі – “1920 рік”. Тобто, замальовки робилися сотню років тому – на початку ХХ століття.

У свою чергу, керівник Української млинологічної асоціації Назар Лавріненко, якому показали малюнок млина, зміг досить багато розповісти: «Це – вітряк так званого «німецького типу». Він був малопотужним, мав один комплект жорен. Був дешевшим у будівництві за млини «голландського типу» – відповідно, «німці» були найпопулярнішим типом вітряків. Такі у наших краях будували, починаючи ще з XVI-XVII століть. Важко сказати з малюнка, яких часів побудови саме цей вітряк (точно тільки те, що збудований ще за царату), так само важко сказати, де саме в Григорівці стояв цей млин. Фон на малюнку, за яким можна було б визначити місце розташування, відсутній, а сама будова не була для тогочасних сіл «ексклюзивом». Насправді, колись вітряків було дуже багато практично біля кожного села – скажімо, навколо Івківців на Чигиринщині їх було 26, а навколо Вереміївки Золотоніського повіту – 56…

Малюнок є цінним вже тому, що є свідченням епохи, коли млин був фактично «вершиною інженерної думки» – мабуть, з-за того селяни створювали так багато легенд навколо будівель, які «дивним чином» перемелювали таку кількість зерна за раз, яка й не снилася, поки жорна були ручними. До речі, цього ж, німецького типу – і єдиний «дожовтневий» вітряк Канівщини, який зберігся до наших днів – він теж на Трахтемирівському півострові, у Бучаку.

«Цікаво, що окремим персонажем старовинного малюнку є… вітер. Хоча ми й не бачимо «в кадрі» ні дерев, які гнулися б, ні води, які мала б хвилі на поверхні – але на наявність вітру в день, коли малював художник, вказує сам вітряк. Лопасті його «крил» закриті ближче до центру, але з отворами по краях – так крила використовувалися, коли був достатньо сильний вітер. Якби він був слабким – ці отвори були б закриті парусиною або берестою – корою з берези, берести чи липи…

На передньому плані бачимо дерев’яний стовпчик – він теж не випадковий елемент, а частина інженерної споруди – коли змінювався напрямок вітру, мірошник міг накинути на цей стовпчик мотуз лебідки (у ті часи лебідку називали «катеринкою») і повернути масивну споруду млина навколо своєї осі – дубового стовпа всередині млину. який називався «дід»…

Нагадаємо нещодавно ми писали про те, що канівська школа увійшла у п’ятірку найкращих навчальних закладів Черкащини за результатами ЗНО.