Два роки тому в бою за Донецький аеропорт загинув канівський «кіборг», депутат обласної ради, батько трьох синів  і справжній патріот - Анатолій Чупилка.

Трагедія сталася 20 січня. Спочатку, його вважали таким, що пропав безвісти. Проте згодом, результати експертизи одного із знайдених тіл підтвердили, що Анатолія Михайловича немає в живих.

Без чоловіка залишилась дружина Вікторія. Без батька - троє синів: Тарас, Богдан і Данило. А без друга і побратима - сотні і сотні тих, з ким йому доводилось іти по життю.

Поховали загиблого «кіборга» 1-го квітня 2015-го року, а провести його в останню путь до приміщення міського кінотеатру прийшло багато канівчан, побратимів захисника по військовій службі, а також партійній діяльності в лавах ВО «Свобода». До речі, в числі присутніх під час прощання з Анатолієм Чупилкою був і лідер «свободівців» Олег Тягнибок.

«Коли згадуємо Анатолія, завжди пригадується отакий український козарлюга, який стоїть з прапором Холодноярської республіки «Воля України – або смерть!». Холодноярців, які ніколи не здавалися ворогам, які до останньої краплі крові боронили свою землю. Коли почалася війна, він не сидів, склавши руки. Він не сховався за депутатський мандат, він сам пішов на війну, і був на передовій, і загинув, захищаючи своїх», – поділився він своїми спогадами того дня.

І справді, життєвий шлях Анатолія Чупилки був сповнений викликів та перепон, але він завжди намагався долати їх з гордо піднятою головою та загостреним почуття справедливості.

Народився «кіборг» 27 вересня 1974-го року. У 1991-ому році закінчив Канівську ЗОШ №6. З 1991 по 1994 рік навчався у Київському політехнічному інституті. Протягом 1996—1998 років служив у ЗСУ, 95-та бригада.

З 2005-го працював у торгівлі, професійно займався спортом.

У 2011-ому році Анатолій Чупилка став членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода», а під час Революції Гідності активно долучився до захисту прав та інтересів простих українців, що опинились в полоні безправ'я та беззаконня. 

Протягом січня — травня 2014-го він невтомно очолював делегацію Черкаської ОО ВО «Свобода» у КМДА, а з літа того ж таки року приєднався до лав українських воїнів, що не жалкуючи власним життям, стали на захисті України від агресора.

Однак і там, будучи на передовій, він ні на мить не полишав думками своє рідне місто, своїх побратимів і суспільні негаразди, над вирішенням яких планував працювати. Саме через таку небайдужість і постійне прагнення допомогти ближньому, Анатолія Чупилку було обрано депутатом Черкаської обласної ради на місцевих виборах 2015-го року по мажоритарному округу у Каневі.

Проте, на засіданнях сесій йому так і не довелось жодного разу побувати, оскільки весь свій час він проводив на фронті.

«Якось я дізналася, що його бронежилет продірявлено. Добре, що він був у двох. Останній раз, коли він їздив із ДРГ, він повернувся з тяжкою контузією, не говорив. І якось зізнався, що з його групи вже половини немає серед живих. Тоді я спитала: може, вже досить воювати? А він мені: «Я не можу сидіти вдома. Щоби та війна і те страхіття не дійшло сюди, його треба зупинити там», - розповіла пізніше йогого дружина Вікторія Дорохова.

В останні місяці свого життя, Анатолій Чупилка разом із побратимами, «кіборгами» з 90-ого аеромобільного батальйону ,героїчно боровся з ворогом, тримаючи оборону в практично зруйнованому Донецькому аеропорту. І таки втримав. Закривши і захистивши собою кожного з нас.

20 січня група добровольців вирушила у Донецький аеропорт для зачистки. Через відсутність артпідтримки, комунікації та елементарної техніки підрозділ був розстріляний, як на долоні.

31 березня 2015 року дружина Вікторія повідомила, що отримала результати ДНК, які підтвердили загибель Анатолія Чупилки.

Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

На стінах рідної школи воїна встановили меморіальну дошку, а у місті, в знак пам'яті про загиблого бійця відтепер щороку проходить легкоатлетичний пробіг та започатковано премію «Кращому захисникові інтересів канівців».

Але жодна, навіть сама щира і міцна пам'ять та спогади, не можуть перебороти різке відчуття втрати і болю, що сповнює кожного, хто знав Анатолія Чупилку. І хоча з моменту, коли він відійшов у кращий світ, пройшло уже два роки, сьогодні продовжують не менше сльозитися очі та перехоплює дух від смутку та щирої людської вдячності.

Бо ціна кожного нашого дня із мирним небом над головою - це обвітрені і втомлені від підступності ворога обличчя бійців на передовій, заплакані очі дружин і матерів та головне, пам'ять про всіх тих, хто так як і Анатолій Чупилка поклали своє життя вчора, заради нашого майбутнього сьогодні.