Канівська ГАЕС: тягар радянського минулого чи нагальна потреба?

Журналісти «Hromadske.tv Черкаси» підготували ґрунтовне дослідження стосовно доцільності будівництва Канівської ГАЕС.

У 80-х в селі Бучак почали будувати Канівську ГАЕС, та так і не завершили проект. Уже уряд незалежної України повернувся до планів радянської влади. У липні 2016-го в Україні затвердили Програму розвитку гідроенергетики на наступні 10 років. У ній ідеться про те, що Канівську ГАЕС мають звести до 2023 року. Екологи кажуть, поява нових ГЕС та ГАЕС матиме вкрай негативний вплив на довкілля та землі громад. Натомість енергетики переконують: інших варіантів немає.

Будівництво Канівської ГАЕС потужністю 3600 МВт розпочалося в 1986 році, а у 1991 році було зупинено. Оновлений проект з адаптацією до сучасного стану об’єднаної енергетичної системи України передбачає будівництво гідроакумулюючої електростанції із зменшенням потужності до 1000 МВт. Загальна тривалість будівництва – шість із половиною років. Вартість будівництва – 11,98 млрд. гривень разом з податком на додану вартість (орієнтовно 1,5 млрд. доларів США за цінами 2013 року).

У середині квітня у Верховній Раді відбувся круглий стіл «Екологічні аспекти розвитку гідроенергетики в Україні». На ньому екологи та активісти вказували, що поява нових ГЕС та ГАЕС, будівництво яких передбачене вказаною Програмою, матиме вкрай негативний вплив на довкілля, річки, ландшафти, об’єкти природно-заповідного фонду, пам’ятки історії та культури, а також землі громад. До того ж такий шлях розвитку гідроенергетики не відповідає європейським стандартам, які Україна зобов’язалася дотримуватися згідно з Угодою про асоціацію.

«Урядові рішення щодо Програми розвитку гідроенергетики ухвалювалися усупереч регламенту Кабміну та позиції Міністерства екології та природних ресурсів. Мінекології заявило, що програма не відповідає нормам як національного законодавства, так і євроінтеграційним зобов’язанням. І це досить серйозний виклик для України на міжнародній арені. І всі ті ймовірні екологічні наслідки і ризики від реалізації проектів, від яких країна відмовилася ще у 80-их роках, знову постали перед суспільством», – зазначає голова Національного екологічного центру України Руслан Гаврилюк.

Національний екологічний центр протягом останнього року аналізував Програму розвитку гідроенергетики в Україні у контексті євроінтеграційних зобов’язань. За його результатами підготували звернення до Прем’єр-міністра України.

«Як показують дослідження, все, що відбувалося у нас протягом останніх двох років, не відповідає тим практикам, які чинні в ЄС. По-перше, ми не побачили економічного обґрунтування реалізації саме тих заходів, які закладені у Програмі розвитку гідроенергетики, по-друге, не було альтернативних варіантів вирішення проблеми. Суть нашого звернення полягає в заклику переглянути політику Уряду у сфері гідроенергетики і саму програму, що несе суттєві екологічні ризики. Ми виділяємо три найбільш резонансі пункти. Серед них і будівництво Канівської гідроакумулюючої станції. Наразі ми очікуємо відповідь Уряду», – розповідає Руслан Гаврилюк.

Вивчати ж проект Канівської ГАЕС екологічний центр почав ще на початку двотисячних.

«Свого часу ми підготували аналітичний документ «Що не так із Канівською ГАЕС?». Вважаємо, що він відіграв не останню роль у тому, що реалізацію проекту призупинили. Інвестори, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку, відмовилися вкладати кошти у будівництво. Також днями представники світового банку запевнили нас, що не мають намірів фінансувати спорудження Канівської ГАЕС», – зазначає Руслан Гаврилюк.

Експерти кажуть: банки відмовляються від планів вкладати в будівництво ГАЕС і через екологічні проблеми, і недоцільність будівництва об’єкта.

«Чому відмовляються? Тому що гідроенергетики в усьому світі послуговуються протоколом про оцінку відповідності гідроенергетичних проектів критеріям сталого розвитку. Вона враховує 23 показники, зокрема впливи на культурну спадщину та довкілля, роботу з громадами, розташування і дизайн та інше. Якщо проект за якимось показником не відповідає мінімальній оцінці по п’ятибальній шкалі, то його не фінансують. Його модернізують, переносять в інше місце або просто відкладають. Натомість наші гідроенергетики абсолютно не користуються цим досвідом. І звісно, що європейські і світові інституції достатньо обережно ставляться до фінансування таких ризикованих проектів», – пояснює Руслан Гаврилюк.

За словами виконавчого директора Національного екологічного центру України Дмитра Іванова, свого часу український уряд вже намагався обійти європейські стандарти, зрозумівши, що банки затягують із кредитуванням. У 2016 році Кабмін виділив півмільярда гривень на проведення тендеру на першочергові заходи із будівництва Канівської ГАЕС. Його виграв ПрАТ «Укренергобуд». Із планів «Укргідроенерго» відомо, що першочерговим кроком задля будівництва КГАЕС є так звана лісорозчистка на площі 1000 га території, що запланована під Національний парк.

«У європейських документах зафіксовано, що всі процеси, пов’язані із подібним будівництвом, мають вирішувати не тільки на рівні урядовому, а і на місцевому. Коли обласних керівників питають про ГАЕС, вони кажуть: це питання до «Укргідроенерго», до Міністерства енергетики. Тобто на місцевому рівні факт будівництва чи небудівництва фактично в документи не внесли. Треба віддати належне, очільник області Юрій Ткаченко цікавиться цим питанням, при ОДА навіть створили робочу групу з питання будівництва Канівської ГАЕС, яка засідала аж один раз – у жовтні 2016 року. З того часу жодного руху в цьому процесі не відбувається. На обласному рівні питання будівництва взагалі не особливо кого цікавить», – розповідає виконавчий директор Національного екологічного центру України Дмитро Іванов.

Національний екологічний центр України провів соціологічне дослідження щодо будівництва ГАЕС. Питали у місцевих, що знають про нього, наскільки розуміють, що відбувається. Виявилося, що люди взагалі не володіють інформацією. У цьому експерти вбачають серйозну загрозу.

«Місцеве населення живе надіями, що влада прийде, побудує і їхнє життя зміниться, навколишні села відродяться. Коли проходили слухання у 2008 році, нашу організацію просто виставили за двері. Нам сказали: вас куплено, ми вас слухати не будемо. Навіть зараз, коли ми говоримо, що мають бути громадські слухання, їхня роль неоднозначна. Вони небезпечні тим, що місцеві жителі, яких закон наділив правом вирішувати, що буде на території їхньої громади, можуть підкласти бомбу усій Україні, бо це Дніпро, бо це 40 мільйонів людей. І це тому, що держава не забезпечує об’єктивне інформування населення. Про наслідки будівництва місцеві не знають або ж не вірять у них», – зазначає Дмитро Іванов.

Натомість керівництво «Укргідроенерго» обіцяє місцевому населенню «золоті гори». Мовляв, у проекті закладено більш, ніж 300 мільйонів гривень, які витратять на розвиток Канівського району.

У цій ситуації експерти сподіваються на підтримку європейської спільноти.

«Як показує практика, чого і боїться наша влада, це санкцій чи європейського впливу. Тому роль громадянського суспільства донести до них об’єктивну інформацію про те, що порушуються ті процедури, які передбачені Угодою про асоціацію. Зокрема там чітко прописано процедуру проведення стратегічної екологічної оцінки. Вона передбачає аналіз стратегічних документів і програм, реалізація яких може вплинути на довкілля та здоров’я людини. У цьому випадку Уряд просто знехтував зобов’язаннями», – каже Дмитро Іванов.

Утім експертка у галузі відновлюваної енергетики аналітичного центру DiXi Group Анастасія Єрмакова бачить доцільність у розвитку гідроенергетики. За її словами, ГЕС (особливо ГАЕС) ідеально підходять для маневрування потужностями. Якщо зміни в роботі атомних та теплових електростанцій (зупинки енергоблоків, зміна навантаження тощо) можуть призвести до аварійних ситуацій, особливо на ТЕС, більшість з яких вже є зношеними та потребують масштабної модернізації, то ГЕС та ГАЕС набагато краще підходять для балансування потужностями. Програма уряду дозволить довести частку виробництва маневрової електроенергії до загальноприйнятих нормативів. З урахуванням буму на «зелену» енергетику та активним будівництвом об’єктів, які працюють на відновлюваних джерелах енергії, Україні потрібно все більше маневрових потужностей. І значні потужності ГАЕС можуть це забезпечити.

«Відмовитися від гідроенергетики країна не може. По-перше, через маневреність електростанцій подібного типу. По-друге, через доволі значну частку в енергобалансі (наразі вона становить 6,5%). По-третє, через те, що сьогодні фактично лише ця галузь енергетики є дійсно незалежною від зовнішніх обставин та постачальників. ТЕС залежать від поставок антрациту, АЕС – від поставок ядерного палива російського виробництва та виробництва компанії Westinghouse. Для будівництва електростанцій, які працюють на відновлюваних джерелах енергії, здебільшого потрібне обладнання, яке не виробляє Україна. Що ж стосується обладнання для ГЕС та ГАЕС, то воно практично все виробляється в Україні і його замовлення з боку держави дозволить хоча би трохи підтримати вітчизняну промисловість, яка наразі перебуває у важкому стані», – зазначає експертка.

Анастасія Єрмакова вважає: якщо відмовитися від цієї галузі неможливо, потрібно не тільки будувати нові гідропотужності, а й реконструювати старі (що передбачено Програмою уряду). Це дозволить зменшити ризик виникнення аварій та підвищить безпеку великих гідроенергетичних об’єктів у цілому. Однак Програму варто переглянути, адже є ризики для довкілля.

«Наразі ж серед недоліків цієї амбітної урядової програми залишається її фінансування. Її реалізація вимагає щорічного вкладення десятків мільярдів гривень, що для країни за нинішніх умов доволі важко. Також важливим недоліком залишається вирішення екологічних питань, пов’язаних із будівництвом нових потужних гідроагрегатів. Зокрема, багато претензій з точки зору екології викликає якраз Канівська ГАЕС. Це дійсно так, але це не означає, що вся програма є поганою. Вона не є ідеальною, але без її виконання ми теж не досягнемо зобов’язань, які Україна взяла на себе перед ЄС (зокрема, у досягненні 11% частки відновлюваних джерел енергії в енергобалансі до 2020 року – без урахування ГЕС та ГАЕС частка ВДЕ наразі становить трохи більше 1,5%)», – пояснює Анастасія Єрмакова.

Інші технології маневрування потужностями за кордоном є (наприклад, акумулятори тощо). Але в Україні вони майже не використовуються. Тому сподівання, що у найближчі декілька років вони зможуть повністю замінити потужності ГЕС та ГАЕС, на думку експертки, є утопічними.