73-и роки тому, після жорстоких боїв та майже трирічної окупації, радянським військам таки вдалося звільнити канівські землі від фашистських загарбників. А тому, з нагоди такої пам'ятної дати журналісти «Kanos» вирішили вчергове нагадати про подвиг, який здійснили мужні захисники Вітчизни та вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя у боях за Україну.

Отож, як відомо, саме 31 січня, після поразки в Черкасах, гітлерівцям вдалося втримати виступ лінії фронту довжиною 275 км з вершиною у районі Канева, що перебував на стику I і II Українських фронтів. Гітлерівське командування сподівалося потопити наші війська в Дніпрі й відновити свої позиції. Але стрімкі прориви військ обох українських фронтів завершилися оточенням та знищенням великого ворожого угрупування.

Визволення Канева стало складовою частиною Корсунь-Шевченківської операції – так званого «Другого Сталінграду», що уже згодом історики назвали передвісником близького звільнення Європи від фашистських загарбників.

Однак, не все так просто і безболісно було під час цього звільнення.

Адже на території, де нині розташована вулиця Героїв Дніпра, три дні кипіли кровопролитні бої. Відвернувши на себе увагу і вогонь ворога, перші бійці Канівського плацдарму, воїни 206-ї стрілецької дивізії забезпечили форсування річки батальйонами 722 і 737 стрілецьких полків південніше могили Шевченка.

Підрозділи 47-ї і 52-ї армії вели надзвичайно тяжкі бої на підступах до Тарасової гори і села Пекарі, де фашисти мали міцні оборонні рубежі.

Ворожі війська знали, що радянські військові не вели артилерійського обстрілу Тарасової гори, аби зберегти пам’ятник та музей не ушкодженим. Тож за музеєм було сконцентровано значну кількість артилерії, а в будинку фашисти виставили свої спостережні пункти.

Ще до світанку 31 січня, радянська артилерія вдарила по позиціях гітлерівців, зламавши лінію оборони ворога і відвоювавши село Бобрицю. До обіду того ж дня над Каневом замайорів Червоний прапор. Але ніхто не зустрічав визволителів, так як ще у жовтні 1943-го року гітлерівці вигнали населення Канева з рідних домівок далі від Дніпра. Тож визволителі побачили місто пустим, сповненим згарищ і руїн.

Не слід забувати також і те, що вагомий внесок під час звільнення Канева забезпечили місцеві жителі та партизани.  Так, коли підрозділи 206-ї стрілецької дивізії підійшли до Дніпра, сімнадцять рибалок, нехтуючи смертельною небезпекою, взялися переправляти на своїх човнах війська. На сторінках армійських газет в ті часи писали про патріотизм селян з Келеберди Івана Коваленка, Пилипа Голуба та Кіндрата Касіча.

7-го лютого, частини 206-ї стрілецької дивізії разом з канівськими партизанами очистили канівську землю від німецько-фашистських загарбників.

Під час оборони міста, гітлерівські війська втратили близько 55 тисяч солдатів і офіцерів, 215 літаків, сотні танків та багато іншої бойової техніки. Загалом же, Канів перебував в окупації понад 900 днів.  За цей час, гітлерівцями було замучено та розстріляно у катівнях гестапо 1 200 осіб.

Із Шевченківського музею окупанти вивезли понад 2 тисячі експонатів, а в його залах влаштували  казарму для німецьких солдат, яку згодом перетворили на табір радянських військовополонених та цивільного населення.

Порівняно із переписом 1939-го року, за роки війни кількість населення Канівського району скоротилася на 21 288 осіб. Було знищено 30 промислових підприємств, 7 лікарень, вивезено 13 006 голів великої рогатої худоби.

Сьогодні, ця трагедія здається давно забутим минулим, похованим у спогадах та нічних кошмарах наших дідів і прадідів. Однак, нинішні події на сході України доводять, що жадоба варварів та окупантів не обмежена в часі чи конкретній історичній епосі. А тому ніколи не варто забувати подвиг тих, хто поклав і кладе своє життя на захист Вітчизни, незалежності нашої держави. І кому ми маємо завдячувати тим, що живемо на вільній землі.

За матеріалами Клубу-музею «Ветеран» та Історичного музею