Стилістка та засновниця бренду LUTIKI Соня Солтес влаштувала чимале городнє господарство на дачі під Каневом: робота на землі допомагає їй піклуватися про ментальне здоров’я.
Про це повідомляє Kanos із посиланням на публікацію із сайту Vogue.ua.
Від Києва до села Трощин — 130 кілометрів, дві години автівкою. Шлях мальовничий — пшеничні поля, дніпровські кручі, вдалині видніється Дніпро. Дача Соні Солтес розташована в кінці села, далеко від дороги й інших хат. Тут панує відчуття простору, поруч — гектари пшениці. Восени сюди заходять косулі. На ділянці — два будинки, що дісталися Солтес від колишніх господарів: низенька мазанка з блакитним дахом, піччю та тканими килимами з її рідної Івано-Франківщини і цегляний, в якому розмістилися кухня та душ. Черкащину вона вибирала свідомо: через історію цих місць — осередку Трипільської культури — та через щедрість тутешньої землі: Черкаська область — найродючіша в Україні.
Ідея завести ділянку виникла в неї три роки тому, у розпал ковіду. На зміну насиченому робочому графіку успішної стилістки та художниці костюмів (у її біографії — робота з найвідомішими українськими артистами та режисерами, зокрема з Аланом Бадоєвим, Максом Барських, Джамалою і ONUKA, співпраця з брендами KSENIASCHNAIDER, Ruslan Baginskiy, Frolov і Atelier 1) прийшла невизначеність.
«Найгостріше для мене стояло питання ментального здоров’я та відновлення, — зізнається Соня. — Це були часи карантину, суцільна невідомість. Мені потрібен був план Б».
Тоді вона придбала ділянку із «симпатичною ошатною мазанкою», а потім сусідню землю із занедбаним будинком — загалом гектар землі. В хатині поміняли підлогу, вікна, відновили піч. Влітку Соня проводить чотири дні в Києві, а з п’ятниці до понеділка живе в Трощині: встає о 5:30 разом із сонцем, одягає високі гумові чоботи Hunter Boot, в яких спокійно могла б вирушити на Coachella, та працює на городі, увімкнувши аудіокнижку. Жартує, що обожнює землеробство, бо це найкращий кросфіт — «ввечері ниє спина, але ти розумієш, чому».
«Це насправді терапія, — запевняє Соня. — Відпочинок від соцмереж — бо тут дуже поганий зв’язок — і від соціальних звичок. А ще можливість змінити картинку. Є багато досліджень стосовно того, як на наш організм впливає постійне споглядання високих конструкцій: коли око не бачить горизонту, а тільки хмарочоси навколо, нервова система збуджується. Більш гармонійно для психіки дивитися на природні ландшафти. Це базові речі, про які ми чуємо від терапевтів та коучів, проте в селі доходиш до цього самотужки».
Художниця-графік за освітою, 34-річна Соня далека від езотерики, іронізує над фразами на кшталт «робота на городі допомагає заземлитися», натомість надає перевагу науці та знанням. Торік Соня, яка гармонійно поєднує своє захоплення городництвом з роботою стилістки, а також дизайнерки ювелірного бренду LUTIKI, закінчила школу при Національному ботанічному саду імені Гришка — аби займатися землеробством свідомо. «Щойно придбала ділянку, зробила аналіз ґрунту: на якій відстані звідси поля, що обробляють хімікатами та азотом, де проходять ґрунтові води і чи можуть вони нести забруднену воду. Кліматичні умови тут специфічні через Канівську ГЕС — дерева квітнуть на два тижні раніше, бо високий рівень вологи, а ось горіхи взагалі не родять». Солтес наголошує: землеробство треба починати саме з такого «чекапу».
Землеробство для Солтес — можливість власноруч виростити якісну їжу та зробити світ навколо кращим
Першими на її городі були півонії — «пахучі, як у дитинстві». Висадила квіти, щойно придбала ділянку — просто біля занедбаної тоді хати. Потім додались бузок, ягоди, айва, яблуні. Сьогодні тут росте все — від зелені й озимої пшениці до огірків і батату. Зі знімання ми з фотографкою Василиною Врублевською повертаємось у місто з повними сумками помідорів, цукіні, молодої моркви та баклажанів. Є у Соні і ягідник, де вона все літо збирає ожину, лохину, смородину, жимолость. Біля хати ростуть трави для чаїв – від чебрецю до меліси.
Солтес є прихильницею пермакультури — натурального землеробства. «Я не заважаю природі», – пояснює вона свою філософію і ділиться екологічними лайфгаками: наприклад, біля баклажанів можна посадити кінзу — вона відлякує шкідників. «Рослини допомагають собі самі, адже природа розумніша за нас».
Стилістка багато й аргументовано говорить про свідоме ставлення до здоров’я та довкілля, про урбаністику та важливість зведення публічних парків і садів у містах. Землеробство для неї — можливість власноруч виростити якісну їжу і зробити світ навколо трохи кращим. Все літо вона споживає овочі та фрукти тільки з власного городу, а яйця, набіл та птицю купує в сусідніх селах. Мріє про власний курничок — планує розводити цесарок, але для цього треба повністю перебратися в Трощин.
Соня виросла в містечку Городенка на Івано-Франківщині; її близькі і зараз мешкають на Покутті. Згадує: для бабусі й дідуся «земля — то святе», адже весь цикл життя селян залежить від сезонних робіт. "Притому вони були освітянами, викладали в школі й університеті, але все одно встигали поратися на городі». Її дідусеві Василю Степановичу 96 років, він досі працює на грядках. Проте, зауважує Солтес, коли купувала ділянку, точно не мала на меті відтворити спосіб життя своєї родини.
«Побутує стереотип, що робота на землі — справа людей похилого віку. Та ні! — сміється Солтес. — Сучасна освіта у прогресивних суспільствах передбачає популяризацію садівництва, заняття проводять на відкритій місцевості — це геть інша взаємодія дітей із навколишнім світом. У ХХ столітті приборкували природу, а зараз настав час упокорити міста. У меріях світових столиць тільки й розмов, що про урбаністику, озеленення і проєкти з інтегрування людського житла у довкілля задля зменшення шкідливих викидів».
Для українців робота на землі може стати ще й способом відновлення після травм війни, фізичних і ментальних. Ми торкаємося важкої теми морального й емоційного навантаження, в якому живемо останні півтора року. «Чи може людина витримати стільки болю і втрат? — міркує Солтес. — У нас сьогодні дуже широкі соціальні зв’язки — тому пост будь-кого, хто втратив близького на війні, нас зачіпає, це неможливо ігнорувати. Але ми не маємо безкінечного ресурсу для сприйняття лиха — його треба якось відновлювати».
Нещодавно Соня занурилась у гарденотерапію — методику на перетині психотерапії та медицини, що вивчає, як робота з рослинами допомагає вирішувати емоційні та поведінкові розлади. В Україні у цьому напрямі працює кандидатка біологічних наук Валентина Мовчан, засновниця центру пермакультури «Літній сад» на Черкащині, в якої навчалася Солтес. Психологи та медики активно застосовують гарденотерапію в соціалізації дітей із розладами спектра аутизму, або РСА, та реабілітації пацієнтів із обмеженими можливостями. Наприклад, у світі є сади, спроєктовані спеціально для малюків із РСА або з порушеннями моторики рук — там ростуть ягоди та дрібні рослини; окремий напрямок — робота в ароматичних садах, адже ефірні олії мають потужний вплив на нервову систему. Соня мріє про власний ароматичний сад, де ростимуть лаванда, шавлія, полин та інші трави, з яких вона робитиме ефірні олії.
«Війна та спостереження за тим, наскільки у людей похитнулася психіка, — все це мотивує мене шукати шляхи відновлення, — міркує Солтес. — Цей прадавній зв’язок із агросвітом, який завжди був в українців, гріх не використовувати». Тим, хто поки не готовий працювати на власному городі або не має такої можливості, вона радить почати з простого: наприклад, посадити на підвіконні базилік, розмарин чи м’яту і додавати їх у страви.
А ще радить вирощувати невеличкі сади у власних подвір’ях. У Рильському провулку, де мешкає Соня, є квітник із трояндами, чорнобривцями, ехінацеєю — разом із садівником Соня піклується про нього та надихає сусідів. «Тут немає стандартів, неможливо зробити щось неправильно. Земля — це завжди простір для творчості, — каже вона. — Ми цінуємо власний простір, але так приємно вийти на вулицю, коли у дворі — сад».
Фото: Vasylyna Vrublevska
Текст: Дарія Слободяник