Грибок на стінах, а в приміщенні — вода: музей Шевченка у Каневі потребує термінового ремонту (фото)

Усі цокольні приміщення Музею Шевченка у Каневі руйнуються та потребують термінової реставрації.

Про це повідомляє Kanos із посиланням на інформацію Суспільного (Авторки – Сніжана Калюжна, Марія Гаврилян)

Стіни та стеля полущені й уражені грибком, а на підлозі після кожного дощу стоїть вода, розповіла Суспільному виконувачка обов'язків директора Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко.

Шевченківський національний заповідник є найдавнішим в Україні і першим із закладів гуманітарної сфери, відзначений статусом національного — 21 листопада 1989 року, йдеться у довідці Вікіпедії. Якщо на Канівський музей Тараса Шевченка дивитися здалеку, то важко здогадатися, що ця велична будівля ховає за собою зруйновані стіни, уражені грибком.

Після семирічної реконструкції у серпні 2010 року музей відкрили для відвідувачів. Тоді на сайті обласної адміністрації звітували: витратили на це із державного бюджету 66 мільйонів 836 тисяч гривень. Крім того, виконали роботи з благоустрою прилеглої території. Загальна вартість комплексу робіт склала 96 мільйонів 452 тисяч гривень.

На урочисте відкриття тоді приїхали гості звідусіль, посадовці різних рангів та тодішній президент Віктор Янукович. З того часу минуло майже 14 років, розповіла Валентина Коваленко:

«Ми бачимо: закінчуються сходи і починається жахіття. Ось ця вся плитка призначена для внутрішніх робіт, але положена на лицьову сторону і з часом вона почала відходити від основи. Ми самостійно ми не зможемо відремонтувати цю плитку. Її треба демонтувати і зробити оглядові майданчики».

Анатолій Кононенко – заступник генерального директора в музеї і відповідає за технічні питання та реставраційні роботи. З його слів, ці оглядові майданчики та тераси щороку відвідують тисячі людей.

Максим Грицевський приїхав із Золотоніщини. Насолоджується краєвидами та розповів, що був тут востаннє на своє весілля. Нині привіз на екскурсію трьох доньок:

«Ми були в Тарасовій хаті і так по колу. Гарно. Девʼять років пройшло. Треба відпочивати, частіше провідувати такі місця».

Всередині відвідувачі бачать великі й світлі зали. Вчителька першої канівської школи Ірина Прученко буває тут по кілька разів на рік:

«Ну і щороку ми працюємо і не можемо не побувати у цій святині, вшанувати нашого Кобзаря. Тут завжди цікаво, квести, ігри, екскурсії для школярів. Ми тут на всі визначні дати, памʼятаємо свого генія».

Валентина Коваленко виконує обов’язки директора музею чотири роки.

«Мене вразило, що у такій обставі такої прекрасної природи, отакий порядок на вулиці – це все надихає відвідувачів. Але коли я занурилася і побачила проблеми, мене це вразило. Тоді я вперше побачила, як цокольне приміщення процвітає грибками».

Під час реставрації 2010 року, розповіла Валентина Коваленко, музей розшили на 200 квадратних метрів саме шляхом цокольних поверхів. Більшість цієї території нині ховають від очей відвідувачів. Для Суспільного, виняткова екскурсія, пояснив заступник генерального директора в музеї і відповідальний за технічні питання та реставраційні роботи Анатолій Кононенко.

«Наприклад, другий виставковий зал. Зразу з дверей ми бачимо руйнацію вентиляційних коробів. Вода йде прямо через стіни. Відставання штукатурки, пліснява. Ви бачите мокрі плями – дощова вода проходить через стіни. Тут все мокре. Неправильно була зроблена гідроізоляція, через що попадає вода в приміщення».

Хоча там вхід обладнаний зручностями для людей з інвалідністю, пояснив пан Анатолій. Додав: наступне приміщення задумувалося як кафе.

«Із перших днів після реконструкції йде затікання води в ці приміщення. Відлущення штукатурки, пліснява. Двері металеві згнили через шість років. Бачите, пройшов невеликий дощ і вже стоять калюжі води».

Головний інженер музею Володимир Усов додав:

«У приміщенні, яке веде до холодильних установок і теплопункту — підлога після дощу затікає. Тут знаходяться установки холодильного обладнання. Тут обладнання стоїть, яке охолоджує воду. Холодна вода надходить у вентиляцію і через теплообмінники в зали надходить холодне повітря. Нині оце все з’їдає іржа. Термін роботи обладнання розрахований десь на 20 років. Зараз уже пройшло 14-15 років. В таких умовах ми думаємо, що термін в двічі-тричі скорочується».

У суміжних приміщеннях за словами Володимира Усова ситуація така сама:

«Тут у нас знаходяться органи управління теплопостачанням: на батареї, на світлицю. Також тут лічильники знаходяться. Все заливає, гниє».

Між цими технічними кімнатами — вхід до музею. Якщо прислухатися — чутно, як проводять екскурсію для дітей. Проте ці двері, за словами інженера, ніколи не відкривають, бо із них тхне сирістю і пліснявою. А за ними – єдиний робочий виставковий зал цокольного поверху. Там знаходяться одні із найцінніших експонатів, розповіла керівниця музею.

«Оскільки ми по війні експозицію із двох поверхів були змушені заховати надійно. Ми побачили, що Шевченко є лідером нації, сьогодні до нього йдуть. І тому ми зробили у виставковому залі цокольного поверху експозицію життєтворчості і повернення Шевченка», — пояснила Валентина Коваленко.

Коли відвідувачі полишають екскурсійну залу, у коридорі, який до неї веде, головна зберігачка фондів Таміла Осипенко відчиняє двері. Пояснює: так роблять щодня:

«Це ми відкриваємо кожен день, стараємося, щоб провітрювалося приміщення. Це фондові приміщення, де зберігаються музейні предмети».

Тут має бути особливий мікроклімат – певна температура і вологість, пояснила берегиня музейних фондів:

«Від 50 до 60 відсотків. Це допускається, якщо більше, то це вже предмети музейного значення починають руйнуватися».

Загалом у фондах музею, розповіла його керівниця, зберігають 80 тисяч експонатів.

«Ви знаєте, з 2020 року, за чотири роки все іде до гіршого, до тих наслідків, які можуть бути катастрофічними. Реконструкція зроблена таким чином, що ось кабінет директора, метр товщини самої стіни, а торік ми зафіксували, що навіть через цю товщу вода пройшла. Все влаштоване таким чином, що вода не відходить від приміщення, а навпаки до нього підходить. А тут кругом обстава з гір і це треба було враховувати», — пояснила Валентина Коваленко.

Валентина Коваленко про проблеми музею регулярно сповіщає профільне міністерство, шукає грантові можливості та підтримки меценатів. У 2021 році святкували колективом велику, як тоді здавалось, можливість — музей внесли до державної програми «Велика реставрація».

«Вони почали нам робити науково-проєктну документацію після низки досліджень серйозних: гідрологічних, геологічних. Вони зробили третю частину цієї документації. Далі цю роботу призупинили через відсутність фінансування».

Фінансування не відновили, бо почалося повномасштабне вторгнення.

«Дивно, дико, що саме ми, зберігаючи святиню українців, маємо таку проблему. Багато ж сюди іде очільників усіх рівнів, кланяються Тарасові, ми тицяємо їх носом, що маємо такі проблеми. Розуміємо, що в першу чергу нам треба, щоб війна закінчилася. Але коли закінчиться війна і буде відбудова держави, а ми будемо з кожним роком втрачати музей Шевченка. То тоді справді риторичне запитання «за що ж ми воюємо?».

У відповідь на наш запит тимчасовий виконувач обовʼязків міністра культури України Ростислав Карандєєв розповів, що у Міністерстві культури та інформаційної політики України щодо причин незадовільного поточного стану Музею Шевченка на Тарасовій горі в Каневі знають:

«Нині маємо подолати наслідки непрофесійних рішень, втілених на пам'ятці під час будівельних робіт 2010 року. Організовані на тому етапі нові функції в підвальних та цокольних приміщеннях, при непрофесійному вертикальному плануванні прилеглої території, сьогодні дають надмірні затікання та шкідливий вплив на конструкції. Відтак передбачається опрацювання в цьому році (2024 - ред.) необхідної науково-проєктної документації з виправлення помилок та непрофесійних рішень щодо конструкцій підземної частини. Вартість необхідної документації становить один мільйон 80 тисяч гривень, необхідні кошти вже передбачені».

Директорка департаменту пам’яткоохоронної діяльності при міністерстві культури та інформаційної політики Наталія Войцещук ситуацію із музеєм коментує так:

«На жаль, коли в 2011 році ці роботи робилися, там пошкодили повністю водоносні горизонти. І проблеми з водою більше пов’язані з тими ремонтно-реставраційними роботами, які відбувалися тоді».

Аби усунути проблеми, за словами Наталії Войцещук, потрібно провести комплексні геологічні дослідження і капітальні ремонтні роботи:

«У нас фінансування на капітальні видатки в період війни немає. В нас є тільки кошти з азартних ігор, які до нас надходять по розподіленню. Наших там 30%. У нас відбувся конкурс, вчора міністром був підписаний наказ і кошти на протиаварійні невідкладні роботи виділені».

На усунення затікань та гідроізоляцію, зі слів Наталії Войцещук, спрямують трохи більше ніж вісім мільйонів гривень. Утім посадовиця сподівається, що до кінця літа у музеї підготують проєктну документацію та проведуть тендер на виконання робіт. Які, своєю чергою, стартують у вересні.

Реалізація проєкту планується коштом меценатських коштів. Наступним кроком має бути приведення до нормального стану вертикального планування та покриття прилеглої до Музею території.

Нагадаємо нещодавно ми публікували матеріал до 85-річчя відкриття сучасного Шевченківського меморіалу (фото).