Світ побачило третє видання книги місцевого краєзнавця Івана Сорокопуда «Канів із глибин століть».
Про це повідомляє «Kanos» із посиланням на інформацію сайту видавництва «Склянка часу».
«Ця книга є останньою в щедрому доробку Почесного громадянина Канева Сорокопуда І. І. Не доживши до столітнього ювілею два роки, він залишив нам у спадок любов до рідного міста, що є неповторним в своїй самобутності. Канів назавжди вписаний в історію Київської Русі як один з форпостів держави на рубежах із кочовими народами. З тих часів у нас зберігся величний Успенський собор, що пережив монгольський період, героїку і трагедію Хмельниччини. Він доніс до нас дух предків і вічно свідчитиме майбутнім поколінням про те, що ми – древня нація і маємо повне право на самостійне визначення свого шляху. Місцевість, де розляглися вулиці і провулки Канева, із самої глибокої давнини завжди була центром тяжіння людини. Багатьма археологічними експедиціями тут виявлено велику кількість поселень та культурних шарів від часу палеоліту до нинішніх днів.Але є ще людська пам’ять, яка береже відомості про рідний край. Саме про нього з великою любов’ю говорить І. Сорокопуд у цій книзі. Два попередніх видання книги засвідчили, що праця автора належно сприйнята читачами. Її цінність у щирості та правді народній. Третє видання книги «Канів із глибин століть» присвячується столітньому ювілею Сорокопуда І. І. – патріота рідного краю», - відзначає у передмові до книги міський голова Ігор Ренькас.
Уривок із книги: «Мої життєві гони пролягли по канівській землі, бо іншого краю, ніж прабатьківський, я й не мислив. Адже корені роду Сорокопудів проростали у Каневі впродовж кількох століть. І кожне наше старше покоління старанно передавало естафету наступному, а з нею і настанову шанувати свій рід та любити отчу землю. Оцю потребу пошанування і любові в роду виховували з дитинства. Старші в сім'ї повідували молодшим прадавню і недавню історію рідного міста у легендах, спогадах, піснях, місцевих назвах. Усе це, передаване з уст в уста в зимовий час, я по-своєму називав теорією. А восени, коли урожай був зібраний, а земля ще не встигла затужавіти, починались предметні уроки. З батьком я відправлявся у мандри спочатку міськими вулицями, а потім по горах, ярах, урочищах і потоках. І чим більше я підростав, тим дальшими були наші походи та довшими отчі розповіді про бачене. Уже в шкільні роки я спрагло сприймав це осяйне багатство.
Закінчилось навчання у педтехнікумі, прийшов час залишати родинне гніздо і йти по самостійній ниві. От тоді батько й велів мені пройтись на Сорокопудову гору. І коли ми вже були на ній, він, обводячи рукою довкруг левад, повів мову:
— Оце найрідніша для нас земля, бо на ній вікував наш рід, густо поливаючи її потом, вирощуючи хліб, захищав мечем від різномасних зайд. Тобі ж, сину найграмотнішому в роду і належить розповісти канівцям про їхню старовину, яку зберегло у своїй пам'яті не одне покоління Сорокопудів. Це й буде вдячністю краянам, що нарекли гору, на якій ми стоїмо, іменем нашого роду.
Уже вчителюючи, зрозумів: почутого від батьків для глибокого пізнання канівської історії далеко недостатньо. Отож з року в рік, як на час тривалих канікул замовкав шкільний дзвінок, я літував у архівах та бібліотеках і ретельно записував про події й факти, котрі з плином часу ставали історією міста. Твердо пам'ятаючи батькову настанову повідати односельцям про багату канівську минувшину, я й написав цю книжку. Сподіваюсь, що вона буде своєрідним путівником по Каневу і світлою пам'яттю про Сорокопудів рід, мого батька Івана Трохимовича, який надійно посіяв у моєму серці любов до рідного краю.
Примірники книги можна придбати післяоплатою 40 грн. + поштові витрати, замовивши у видавництві:zeitglas@ck.ukrtel.net або по телефону: (04736) 36805.