На Канівщині депутат сільради, який проголосував за виділення собі землі, заплатить штраф

(продовження)

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі (в редакцій чинній на момент укладення спірної угоди) укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування – орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

На момент укладення спірної угоди земельна ділянка комунальної власності мала надаватись в оренду юридичній особі тільки за результатами земельних торгів.

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право власника розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування без рішення відповідного органу.

В силу приписів ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 ЗК України).

Отже, сторонами угоди в порушення вимог ст. 124, 125, 126, 134 ЗК України не був дотриманий встановлений порядок передачі в оренду спірної земельної ділянки та належного оформлення такого права.

Неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту права визначаються договором або законом.

Частиною 3 статті 152 ЗК України визначено перелік способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки (визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів).

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України. Так згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 ст.203 ЦК України міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до вимог Закону України Про оренду землі та положень Земельного кодексу України користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва здійснюється за договорами оренди, укладеними у встановлений спосіб.

Такого договору, як угода про фактичне землекористування для оформлення відносин землекористування, чинне законодавство у галузі земельних відносин не передбачає.

Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Таким чином, при вирішенні спору в цій справі, пов`язаного з визнанням оскаржуваної угоди недійсною, належить застосовувати норми чинного законодавства, яким врегульовано порядок укладення, істотні умови, умови набрання чинності тощо стосовно договору оренди землі, зокрема, відповідні положення Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Водночас оскаржувана угода, вона не містить вищевказаних істотних умов договору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі у договорі оренди має бути визначено об`єкт оренди, зокрема, кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки.

Зазначені в п. 1 оскаржуваної угоди відомості щодо об`єкту оренди не відповідають визначенню об`єкта оренди, оскільки у ній не зазначено її кадастровий номер, місце розташування, що не дозволяє вирізнити дану земельну ділянку з поміж інших.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У той же час оскаржувана угода умов щодо строку у розумінні ст. 252 ЦК України не містить.

Водночас, оскільки спірна угода між сторонами виконувалася, вона не може розцінюватися як неукладена. Така угода може бути визнана судом недійсною.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи викладене, за своєю правовою природою спірна угода №382 від 16 квітня 2019 року про фактичне землекористування є удаваним правочином, її зміст суперечить вимогам ст. 11, 251, 252, 626, 792 ЦК України, ст. 124, 125, 126, 134 ЗК України, ст. 1, 13, 15, 16 Закону України Про оренду землі, а тому вона підлягає визнанню судом недійсною з огляду на приписи ст. 203,215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №924/263/17 від 10 травня 2018 року.

Також під час розгляду справи судом встановлено, що угода про фактичне землекористування №382 від 16 квітня 2019 року стала однією з підстав незаконної державної реєстрації збудованих споруд як об`єктів нерухомості на земельній ділянці загальною площею 4582 кв.м. в прибережній захисній смузі Кременчуцького водосховища в м. Каневі по вулиці Шевченка.

Зокрема, державним реєстратором виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області 27 травня 2019 року, на підставі поданої заяви голови ОК Канівська човнова станція, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 (витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу 168076767 від 27 травня 2019 року).

Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 травня 2019 року та інформації Рацівської сільської ради від 26 грудня 2019 року за №02-28/603 підставою реєстрації права власності на нерухоме майно за ОК Канівська човнова станція стали наступні документи:

– угода про фактичне землекористування №382 від 16 квітня 2019 року;

– рішення про передачу човнової станції Канівській районній раді від 12 серпня 1994 року №225;

– довідка №107 від 13 вересня 2012 року видана Управлінням містобудування та архітектури Канівської міської ради;

– технічний паспорт на господарські будівлі і споруди по вул. Шевченка, 105 в м. Каневі, розроблений КП Черкаське обласне об`єднане бюро

технічної інвентаризації.

Проте, угода про фактичне землекористування №382 від 16 квітня 2019 року є недійсним удаваним правочином, який не породжує жодних правових наслідків.

Відповідно до рішення Канівської міської ради №225 від 12 серпня 1994 року Про передачу човнової станції Канівській районній раді юридичній особі ОК Канівська човнова станція сама човнова станція, як об`єкт нерухомості не передавалась.

Крім того, будь яких інших рішень щодо передачі човнової станції саме ОК „Канівська човнова станція не приймалося.

Юридична особа ОК Канівська човнова станція зареєстрована лише 18 травня 2007 року та затверджено її Статут.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованих прокуратурою 23 січня 2020 року та 23 вересня 2021 року, Канівська районна громадська організація мисливців та рибалок (код ЄДРПОУ 26043030, Черкаська область, м. Канів, вул. Малика, 15) є діючим підприємством, відомості про припинення юридичної особи або її правонаступників відсутні.

Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по вул. Шевченка, 105 в м. Каневі Черкаської області розроблений КП Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації.

З технічного паспорту вбачається, що на території човнової станції збудовано 25 будинків човняра на загальній площі 6554 кв.м., з них під забудовою – 956 кв.м., що значно перевищує площу земельної ділянки (4582 кв.м.), на яку Канівською міською радою ще в 2007 та 2009 роках надавався дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду під розміщення човнової станції.

Також з технічного паспорту, зокрема опису основних конструктивних елементів вбачається, що всі будинки човняра побудовані на з/б сваях, а тераси до них на металевих стовпах. Сторожка має бетонний фундамент, а її стіни металеві.

Рік їх спорудження (реконструкції) не встановлено.

Доказів того, що на земельній ділянці комунальної власності збудовано саме капітальні споруди (об`єкти нерухомості) матеріали справи не містять.

Відповідно до довідки Управління містобудування та архітектури Канівської міської ради №107 від 13 вересня 2012 року, ОК Канівська човнова станція розташована за адресою: Черкаська обдасть, м. Канів, вул. Шевченка, 105.

Проте згідно з даними вихідної кореспонденції Управління містобудування та архітектури Канівської міської ради зазначена довідка не значиться (лист Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради від 19 грудня 2019 року №524).

Згідно з даними Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради човнова станція знаходиться в м. Каневі по вул. Шевченка без зазначення номеру, і номер їй ніколи не присвоювався.

Пунктом 1 ч.1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

Відповідно до ч. 1 ст. 5 вищевказаного Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно ч. 4 ст. 5 Закону тимчасові, некапітальні споруди не підлягають державній реєстрації.

Право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає із моменту його державної реєстрації. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих в установленому законодавством порядку об`єктів забороняється. Тобто державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку.

Доказів того, що так звані будинки човняра, або сторожка літ.А є об`єктами нерухомості, які завершенні будівництвом та введенні в установленому законом порядку в експлуатацію матеріали справи також не містять.

Водночас, факт здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки така реєстрація не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Дані споруди не були зареєстрованими як об`єкти незавершеного будівництва.

Суд вважає, що реєстрація права власності на вказані об`єкти за першим відповідачем відбулася з метою отримання земельної ділянки поза конкурсом (без проведення відповідного аукціону), з підстав того, що на землі знаходиться нерухоме майно кооперативу.

Прокурором не заявлено вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на землях комунальної власності, оскільки збудовані споруди за своєю суттю та характеристиками не є об`єктами нерухомості, а тому суд відхиляє доводи представника першого відповідача, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушених прав держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції Закону чинного на момент здійснення державної реєстрації права приватної власності на комплекс будівель та споруд) державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв- виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Як зазначено в ч. 2 ст. 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127 (в редакції на день прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), відповідно до якого для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема:

1)документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2)технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3)документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, документи про прийняття в експлуатацію комплексу будівель і споруд, які розташовані по вул. Шевченка в м. Каневі Черкаської області, на момент державної реєстрації права власності на майно, відсутні, що підтверджується інформацією Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області від 21 грудня 2019 року №1023-3-1.15/1495 (а.с. 86).

Верховний Суд України у постанові від 29 вересня 2015 року у справі №21-760а15 акцентував увагу судів, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, а в даному випадку реєстратор зобов`язаний був перевірити документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій та перевірити відомості з Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Проте, державний реєстратор Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області вказаного обов`язку не виконав.

Таким чином, з наведених фактичних обставин та норм законодавства вбачається, що державний реєстратор Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за відсутності належним чином оформлених документів, що посвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна та присвоєння об`єкту адреси, за відсутності документів щодо користування земельною ділянкою прийняв рішення та вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права на комплекс будівель і споруд по вул. Шевченка, 105, чим порушив вимоги ст. 2, 5, 10, 18 Закону України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Згідно ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 вказаного вище Закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19 вказав, що у розумінні п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-ІV (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року), наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Підлягають виконанню виключно такі судові рішення (п.п. 29, 32 постанови).

Отже належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в особі Канівської міської ради Черкаської області є також вимога про припинення права приватної власності на комплекс будівель і споруд по вул. Шевченка, 105 в м. Каневі за обслуговуючим кооперативом Канівська човнова станція.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо питання представництва прокурором інтересів держави в суді слід зазначити, що стаття 23 Закону України Про прокуратуру визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 звернула увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що системне тлумачення абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що в листі від 22 вересня 2021 року №52/3-3374 вих 21 прокурор повідомив Канівську міську раду Черкаської області про факт використання обслуговуючим кооперативом Канівська човнова станція земельної ділянки комунальної власності без правових підстав та знаходження на ній нерухомого майна, право приватної власності на яке зареєстровано всупереч вимога чинного законодавства.

У листі від 06 січня 2021 року №32/2-8 вих 21 прокурором було запропоновано позивачу негайно вирішити питання про захист інтересів громади шляхом пред`явлення позову про визнання недійсною угоди про фактичне землекористування та скасування державної реєстрації права приватної власності на будівлі і споруди, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності.

Проте Канівською міською радою Черкаської області не було вжито будь- яких заходів щодо захисту інтересів громади в суді, причини не вжиття таких заходів у своєму листі від 20 січня 2021 року за №01-01-35/133 міська рада не повідомила.

Листом від 22 вересня 2021 року Смілянська окружна прокуратура повідомила Канівську міську раду Черкаської області про звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, враховуючи нездійснення Канівською міською радою Черкаської області в розумні строки заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів громади, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді, а тому підстав для залишення позову без розгляду не вбачається.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсною угоди покладається на першого відповідача, решта судового збору на другого відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсною угоду №382 за фактичне землекористування від 16 квітня 2019 року, укладену між Канівською міською радою та обслуговуючим кооперативом Канівська човнова станція.

3.Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Цьопи Б.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47048098 від 27 травня 2019 року щодо реєстрації права приватної власності на комплекс будівель і споруд по вул. Шевченка, 105 в м Каневі за обслуговуючим кооперативом Канівська човнова станція.

4.Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права приватної власності на комплекс будівель і споруд по вул. Шевченка, 105 в м Каневі за обслуговуючим кооперативом Канівська човнова станція.

5.Припинити право приватної власності на комплекс будівель і споруд по вул. Шевченка, 105 в м Каневі за обслуговуючим кооперативом Канівська човнова станція.

6.Стягнути з обслуговуючого кооперативу Канівська човнова станція, вул. Шевченка, 105, м. Канів, Черкаської області, ідентифікаційний код 35121115 на користь Черкаської обласної прокуратури, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02911119, розрахунковий рахунок UА138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ (МФО 820172) – судовий збір у розмірі 2 270 гри. 00 коп.

7.Стягнути з виконавчого комітету Рацівської сільської ради, вул. Центральна, с. Рацеве, Черкаської області, ідентифікаційний код 04409401 на користь Черкаської обласної прокуратури, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02911119, розрахунковий рахунок UА138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ (МФО 820172) – судовий збір у розмірі 4 540 гри. 00 коп.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 17 березня 2022 року.

Суддя А.В.Васянович